Бути запрошеним в гості до директора Бориспільського академічного ліцею – хвилююче: здається, що складатимеш іспит і обов’язково витягнеш невдалий квиток. Однак, за хвилину вже і не згадуєш, про що були побоювання: тебе зустрічає такий теплий й щирий погляд, що не залишає місця сумнівам.
- Оксано Миколаївно, уявіть, що перед Вами – людина, яка зовсім нічого про Вас не знає: ні ім’я, ні освіту, ні посаду. А Вам потрібно розповісти про себе так, щоб одразу стало зрозуміло, хто Ви і яка. З чого почнете?
Почну з усмішки. Часто усмішка розказує про людину більше, ніж слова. А про себе скажу так – бориспільчанка, донька вчительки, мама чарівної студентки. Так вийшло, що до того ще й директор академічного ліцею. Страшенно не люблю конфліктів, говорити по телефону з незнайомими людьми та сидіти в президії на різноманітних заходах. На жаль, цього не уникнути на моїй посаді, і це речі, від яких я найбільше втомлююсь. Натомість, звичайно, люблю дітей, спілкуватись з людьми, які досягли чогось у житті, читати і спати (як тільки є така можливість!). Вважаю, що людина сама обирає – бути їй щасливою, чи ні, і зовнішні чинники на це впливають мало.
- Розкажете, з чого все починалося і як призвело до того, що є зараз?
Моя рушійна сила – це нудьга. Час від часу на мене находить стан, який називається «мені нудно». І не від того, що я не знаю чим себе зайняти. А тому, що робота, яку я виконую, мені приїдається до зубного болю. Буває, що це минає. А буває, що я наважуюсь ризикнути усім, і змінити своє життя.
- У Вас багато обов’язків та зобов’язань, поточних задач та щоденних викликів. Хто та що допомагає Вам у повсякденному житті?
Моїм домашнім побутом займається дочка. Оскільки вже більш як пів року в мене не буває вільного часу, саме вона займається домашнім господарством, купує мені одяг та слідкує, щоб я не забувала про дні народження родичів. Коли роботи особливо багато, Даша контролює, щоб я вчасно їла, фарбувалась і взагалі приходила додому. Звичайно мене підтримує родина і друзі. Щодо роботи – фантастичні учителі прийшли працювати у ліцей! Коли я бачу, як кожен з них горить своєю роботою, у мене відкривається друге дихання. До того ж педагоги ніколи не відмовляють мені у допомозі, яка не передбачена їхніми обов’язками. Мої заступники – справжні однодумці, нам добре разом працювати і вигадувати нові й нові проекти. Не забувають ліцей і будівельники, моя люба «Агробудмеханізація» мчить на допомогу, варто лиш попросити. Дуже допомагає управління освіти, правда, без них було б зовсім тяжко. Загалом, навколо багато хороших людей, яким я ніколи не стомлюсь дякувати.
- Нова посада, нова школа, новий колектив. Вам зараз важко та складно чи цікаво та драйвово?
Мені надзвичайно важко та цікаво. Драйв почувала поки тільки на наших перших дискотеках, коли просто «заразилась» енергетикою учнів. Вони були такі класнючі, що я нарешті згадала, що моя робота – не лише клопоти і відповідальність, а й сяючі очі наших дітей. Сподіваюсь, в подальшому буде багато таких моментів.
- Відкрийте таємницю: якими принципами користуєтесь у побудові свого життя, у відносинах з іншими, у ставленні до себе?
Та принцип один – кожен сам вибирає свій шлях. Ніхто нікого ні до чого не має права змушувати. Одна умова – твій шлях не має заважати іншим. Ми різні, і цю «різність» потрібно поважати.
- Ви амбіційна людина? Які плани ставите перед собою відносно ліцею, яким керуєте?
Я абсолютно не амбіційна, але хто в це повірить? А щодо планів відносно ліцею – я хочу, щоб це був заклад, де безпечно, весело, смачно. Де не підвищують голос на дітей, де не ображають учителів, де батьки і педагоги врешті стануть друзями, а не вічними противниками. І якщо так буде – якість навчання теж підвищиться, я впевнена.
- Що Вам не подобається у сучасній системі освіти в цілому?
Мені здається, що у нас замалий вибір форм навчання. Має бути нормально урегульовано домашнє навчання, дистанційне навчання. Є мами, які прекрасно можуть навчати дітей вдома, розвиваючи таланти у певному напрямку. Є діти, для яких шкільний темп надто повільний, і вони здатні засвоїти за рік програму трьох класів. Варто визнати, очна форма підходить не всім. До того ж, таке навчання дало б можливість розвантажити наші переповнені школи.
- А що у шкільній системі викликає бажання змінювати ситуацію?
Насмілюсь висловити крамольну думку – трохи б зменшити «дитиноцентризм». Звісно, у школі все має крутитись навколо дитини. Але ж сучасна дитина, маючи невеликий життєвий досвід, звикає до думки, що її життя має бути суцільним задоволенням. І навіть невелика напруга – помити підлогу, вивчити трохи більший вірш, почути слово, сказане не тим тоном – викликає у багатьох протест. І вчитель сприймається часто як прислуга, що повинна чомусь навчити, але так, щоб дитя не втомилось.
- Давайте ще пофантазуємо. У вас – необмежений бюджет на три проекти: для себе, для школи, для людства. На що витратите гроші?
Перший проект – дуже просто. Куплю таунхауз. Мені дуже подобається таке житло. А моя квартира, правду кажучи, дуже маленька.
Другий проект – ще простіше. Будуємо ще одну школу поряд. Бо ліцей почав тріщати по швам, як та рукавичка, ще не встигши відкритись. Тому залишається набудувати стільки шкіл, щоб все місто навчалось в одну зміну. А що потрібно людству – я не знаю. По-моєму, людству що не дай – скаже «Мало!»
- Що Вас надихає, що дарує сили, що приносить радість?
Дочка мене надихає – відповідь неоригінальна, мабуть це так для більшості батьків. І роботу свою я люблю. Взагалі, жити мені подобається. Щастя – воно ж у дрібницях. Пити каву з подругою біля фонтану. Аплодувати на шкільних концертах. Іти ввечері додому і відчувати, як пахне липа. Життя – воно хороше, для тих, хто вміє його цінувати.
