Сьогодні на урок історії нас запросила Юлія Олександрівна Бойко, кандидат історичних наук, автор численних публікацій і наукових досягнень, класний керівник 6-Б класу. Було цікаво, динамічно і захопливо! Після уроку ми мали змогу трохи поспілкуватись з інтересною людиною, грамотним педагогом і просто красивою жінкою.
- Юліє Олександрівно, розкажіть про себе, свою родину.
Звичайна родина – чоловік, розумничка-донька, красень-син. Захоплююсь історією, люблю дізнаватися нове, мрію о подорожах. Відпочиваю, коли доглядаю за квітами. Навіть не знаю, що додати. Я досить консервативна людина, і мені складно говорити від першої особи, але водночас я щира і відверта, люблю людей і завжди відкрита до спілкування.
- Чому ви вирішили стати вчителем?
Я ніколи не планувала пов’язувати своє життя ні з історію, ні тим більше зі школою, але ніколи говори ніколи – ця фраза, як ніяка інша, характеризує мій життєвий шлях. На певному етапі так склалися обставини, що я почала працювати вчителем, але тимчасове рішення перетворилось на постійне, чому я дуже радію. Мені подобається те, чим займаюсь.
- Але ж мінуси теж є? Що найскладніше у вашій професії?
Найскладніше – бути одночасно вчителем, наставником, психологом, соціологом, порадником, вихователем, товаришем як для дітей, так і для їх батьків. Найскладніше. Але дуже цікаве!
- Ви пам’ятаєте свій першій день на роботі?
Як сьогодні. Сонячно, промінці заливають весь клас, тридцять пар очей дивляться в очікуванні, а я така невпевнена в собі! Що казати, як говорити, коли посміхатися? Звісно, це була лише мить, яку, крім мене, ніхто і не помітив, але, здається, я майже так само хвилююся перед кожним уроком: все, що роблю, намагаюся робити максимально якісно, викладаюся на повну. Саме тому і кожен урок сприймаю як перший.
- Ви досить успішна людина – і в роботі, і в науці. Який ваш успіх – найголовніший?
Впевнена, головний успіх ще попереду!
- А чи буває у вас бажання залишити все позаду та спробувати себе у якійсь іншій сфері?
Думаю, такі бажання виникають інколи у кожної людини – коли хочеться на безлюдний острів, нову шафу з сукнями або всю ніч гуляти самій пустими вулицями якогось романтичного міста. Але зріла відповідальна людина розуміє, що подібні пориви – лише емоції, вони стихають, на їх місце приходить спокійне розуміння свого шляху, впевненість у правильності обраної дороги та рішучість й далі йти вперед.
- Сучасна система освіти часто розчаровує?
Буває. Реформи непродумані, програма недосконала. Але і плюси є, і зміни постійно спостерігаються. Що найкраще – в нас всіх є можливості створювати те, що хочеться, про що мріється, і якщо мені щось не подобається, це означає лише одне: є, над чим працювати.
- Спілкуючись з вами, починаєш вірити, що вчительство – одна з найкрутіших професій у світі. А якщо ваша дитина вирішить стати вчителем, що ви їй порадите?
Скажу, що життя швидко минає, і важливо присвячувати його тому, що дійсно здається важливим, приносить задоволення. Якщо діти відчують, що це їх дорога, звісно, підтримую.
- Якими ви хочете бачити своїх учнів?
Мрію, щоб мої учні завжди залишалися людяними. Мені дуже подобається вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?..» От і я хочу, щоб вони в першу чергу пам’ятали про те, що вони – люди, які здатні змінити світ на краще.
- Поділитесь улюбленим висловом, цитатою?
«Щоб дістатися джерела і напитися живої води, треба пливти проти течії» (Є. Гофман). Вважаю, що моє життя – це рух проти течії, і це правильно, це стимулює, це потрібно.
