Ви любите каву? Хочете рецепт, як зробити улюблений напій смачнішим? Секрет у компанії – разом з красивою розумною жінкою (яку, правда, хочеться називати дівчиною, тільки ви їй про це не кажіть, вона ж – цілий заступник директора!) – будь-яке капучино стає неперевершеним! Тож заварюйте каву і приєднуйтесь, з Анною Іванівною …. неодмінно буде смачно і не нудно!
– Анно Іванівно, розкажіть трохи про себе та свою родину, про те, як стали вчителем і чому.
У моїй сім’ї мама і бабуся працювали у школі, тому з самого народження я знала, що таке шкільне життя. Як вважаєте, у мене було багато шансів стати НЕ вчителем? Отже, тема іншої моєї професії майже не обговорювалася. Я з дитинства бачила та вчилася, як підтримувати, підбадьорювати, бути опорою та мотивувати учнів.
Але це ж зовсім не означає, що в мене не було вибору. Напроти, це і був мій свідомий вибір – мені подобалося те, чим жили мама, бабуся, я теж хотіла і цілеспрямовано йшла туди, куди планувала.
Спочатку був Навчально-науковий інститут іноземних мов Житомирського державного університету ім. І. Франка. Потім стало зрозуміло, що сьогодення вимагає більшого, ніж просто володіння іноземними мовами – тому вирішила здобувати ще одну освіту.
Так як дуже хотілося хоч трошки змінити застарілу систему освіти в Україні та іти в ногу з часом та з розвиненими країнами світу, було вирішено вступити на факультет «Управління навчальними закладами», що стало першою сходинкою до мого наукового життя. Зрозумівши, що знаходжуся на правильному шляху та, що це дійсно, те, що мені подобається, вирішила захищати дисертацію «Педагогічні умови використання маркетингових технологій в управлінні ЗНЗ», здобула науковий ступінь: кандидат педагогічних наук (доктор філософії) . Цікаві роки досліджень, експериментальні апробації, закордонні та всеукраїнські конференції ще раз підтвердили, що навчання для дітей можна зробити цікавим, а освітній заклад – сучасним та конкурентоспроможним, що і стоїть зараз у нас на першому місці.
– Судячи з того, з яким захопленням ви «трохи» говорите про те, як стали вчителем, і як горять ваші очі, ви дуже любите свою роботу.
Люблю? Ви, напевно, жартуєте? Я її обожнюю! Жодного разу не засумнівалася в тому, що займаюся чимось не тим. Взагалі не бачу себе в жодній іншій сфері. Коли помічаю, що наші спільні дії роблять дітей радісними та усміхненими (а разом з дітьми – і їх батьків), відчуваю себе цілком щасливою.
– Ок, а взагалі вчитель – це хто? Чим він взагалі повинен займатися, крім того, щоб робити дітей та їх батьків задоволеними?
Вчитель – це чарівник. Він вміє бути другом, коли потрібно, і наставником, коли необхідно. Він порадник, ментор, науковець. В нього гарне почуття гумору, він має бути мудрим, стриманим, але і веселим, легким на підйом, цікавитися сучасним життям, бути відкритим змінам. Так, вчитель – це чарівник, бо у звичайну людину всі ці якості одночасно просто не вмістяться!
– А у чарівників бувають складності?
Бувають… Ну, наприклад, віддаючись своїй роботі (бо по-іншому ніяк), я часто не маю часу на власну сім’ю. Знаєте, говорять, що вчитель – це не професія, а стан душі. Повністю з цим погоджуюся. Якщо в душі в тебе немає цього покликання, ти не зможеш справитися з професією, тому я просто йду своїм шляхом і долаю труднощі.
- Діти розказують, що на ваших уроках цікаво. Як ви цього досягаєте, які таємні кнопки натискаєте, щоб заінтересувати дітей?
Завжди дотримуюся правила східної мудрості: «Не будь занадто солодким, щоб тебе не проковтнули, і занадто гірким, щоб не виплюнули». Потрібно бути цікавим дітям, щоб вони слухали. Для того, щоб зацікавити, потрібно завоювати авторитет. А це вже справа не з легких… Проте у мене існує своя формула: знання + оптимізм + гумор + актуальність = зацікавленість дітей! Потрібно навчитися чути дітей, і вони самі підкажуть, як проводити з ними уроки, щоб захоплювало. Не всі виростуть науковцями, головне – зробити з них «людей» та подарувати різностороннє шкільне життя, яке назавжди запам’ятається.
- Чи є щось, чому ви хочете навчити дітей, але ніяк не вдається?
Одразу згадуються слова А. Екзюпері з «Маленького принца»: «Немає в світі досконалості.» Звичайно, є речі, які не зовсім вдаються і в мене, як у вчителя, і у дітей, як в учнів. Тоді ми шукаємо інші підходи та шляхи рішення. Найважче для мене – це навчити грамотному письму, адже структура речень, порядок слів відрізняється в українському і англійському реченні. Доводиться вдаватися до різних «трюків», щоб діти мимоволі запам’ятали і згодом могли письмово висловити свою думку.
А так, мені здається, що урок англійської мови – це такий широкий політ уяви! Адже він має бути розвагою, тому ми і танцюємо, і співаємо, і граємо, і фільми дивимося, і з іноземцями спілкуємося та переписуємося… Обмежень у видах діяльності немає, що дуже до вподоби дітям.
- А учні ще не висловлюють думки про те, що у сучасному світі з он-лайн перекладачами немає потреби в уроках іноземної мови?
Іноді буває, але переконати у зворотній думці дуже легко. Подорожування, онлайн-покупки, кар’єра та ще безліч всього, що нам пропонує життя – тут жодна комп’ютерна програма не допоможе на гідному рівні!
До речі, забігаючи наперед, хочу сказати, що ми вже стали одним з тисячі учасників програми GoCamp, яка пропонує запрошення англомовного волонтера з іншої країни та організацію влітку табору відпочинку для дітей. Табір повністю функціонуватиме англійською. Чи не ідеальна можливість отримати практичні навички та вміння володіння англійською мовою? Я в дитинстві лише могла мріяти про таке!
- Дійсно, дуже круто! Ну, а про щось ще крутіше мріється? Припустимо, у вас є можливість попросити міністра освіти щось для своєї школи. Про що будете говорити?
Зустріч з золотою рибкою – це так… так хвилююче! Якби була можливість попросити щось у міністра освіти для нашого ліцею, то я б скромно назвала три речі:
1) кабінет роботехніки;
2) планшет для кожного учня, щоб дітей розвантажити від важких підручників, і з планшета сучасним дітям буде навчатися цікавіше в деяких випадках (це ж нове Z-покоління, до якого потрібен особливий підхід);
3) нову освітню програму для Z-покоління та спрощення тієї, що існує.
- Розкажіть, який відпочинок – найкращий?
Для мене відпочинок – це подорожі. Я обожнюю поїздки з дітьми! Будучи класним керівником, об’їздила зі своїми учнями багато дивовижних куточків України, навіть була з ними закордоном. Екскурсії та відпочинок – це неформальне спілкування. В таких ситуаціях часто діти відкриваються з іншої сторони, показують себе не такими, як у школі. Це весело! Адже і вони тебе чомусь навчають – якось після прогулянки по магазинах Болгарії я дізналася, наприклад, наскільки є важливим сьогодні носити брендовий одяг та які бренди зараз в моді. Дівчатка всі вуха мені лекціями продзижчали! Взагалі про кожну нашу подорож можу розповідати в захваті годинами. Ми самі будуємо своє життя, і хто, як не ми, один одному маємо приносити позитивні емоції та посмішки?
- Ну, тоді пофантазуйте ще про нереальний відпочинок.
Нереальний відпочинок… Питання риторичне. Сьогодні світ пропонує безліч варіантів та можливостей, якими можна користуватися. Проте не у всіх є змога їх використовувати та подорожувати. Було б ідеально, якби хтось – чи місто, чи держава – зобов’язувалися хоча б один раз в рік відправляти наших “бусінок” до моря… Це було б ідеально, але ж ми розуміємо, що це трошки нереально.
- Якби ви мали можливість поїхати зі своїми учнями у будь-яку країну світу, куди б купували квитки?
Я завжди цитую своїм учням Сьюзан Зонтаг: «Я не була всюди, але це все у моєму списку.» Гадаю, в нас все вдасться!
