Чуєте радісний галас? Це діти навчаються! Іноді голосно, часто бурхливо, у цілковитій тиші або з емоційним обговоренням – але завжди небайдуже, із повним залученням у освітній процес, з широко відкритими очима та серцями. Це – клас вчителя Лариси Василівни Сарніцької, і атмосфера в ньому – просто повірте – пречудова! Ми багато говорили про щастя. Обов’язково долучайтеся до бесіди!
– Ларисо Василівно, зможете назвати п’ять прикметників, якими ви могли б себе описати?
Легко! Комунікабельна – раз. Вимоглива – дуже! Щаслива – цілком. Доброзичлива – це вже чотири, так? Ну, і цілеспрямована.
– Портрет дуже яскравий! А чому і як ви стали вчителем?
У дитинстві я часто їздила в гості до двоюрідного дідуся Антона Федоровича, який працював вчителем. Згадую, якими цікавими були його розповіді про природу рідного краю… А ще перед очима образ першої вчительки Ольги Зотківни: усміхнена, спокійна, добра. Я її любила і поважала.
У початкових класах нашою улюбленою грою була гра в школу, де я завжди була вчителем. Мені це так подобалось, що вибір, ким стати, для мене був легким і зрозумілим – тільки вчителем. Я люблю дітей.
– Приємно усвідомлювати, що перед тобою людина, яка обрала свій шлях не випадково. Про що думали, коли йшли на свій перший урок?
Перший урок… Найбільше хвилювалася за те, щоб мене почули, що я пояснюю, щоб зрозуміли, а не просто сиділи і слухали.
– Мріяти любите? Припустимо, у вас є можливість відкрити свою власну школу. Якою вона б була?
Пригадую, що 10 років тому така пропозиція прозвучала від знайомих, коли я шукала роботу в Борисполі – може, ще й відкрию колись! Вона буде матеріально забезпеченою. Дзвінка немає. Кожен вчитель сам визначає перерву. Зменшу кількість предметів, а кількість екскурсій, виховних та індивідуальних годин – збільшу. У моїй школі діти та вчителі усміхнені, щасливі.
– Все, записуюсь поза чергою у вашу школу першим учнем, який буде безмежно любити свого вчителя! До речі, чи повинен учень апріорі поважати свого вчителя?
Це просто: повага до вчителя буде тоді, коли вчитель буде поважати дітей, розуміти їх та підтримувати.
– Ларисо Василівно, що ви найбільше цінуєте в ваших учнях? За що їх любите?
Найбільше ціную власну думку. Вміння чути один одного, поважати думку іншого. Люблю їх за те, що вони є такими різними особистостями. Щаслива, коли вони посміхаються, радіють.
– Кажуть, у кожному класі є діти, які поводяться неприпустимо, заважають, відволікають клас. Як ви дієте з ними?
Дуже рідко буває, що хтось відволікається на уроці, а якщо так трапляється, це означає, що дитина щось не зрозуміла або вже виконала завдання. Тоді використовую метод заохочення – є можливість одержати більше всіх найвищих оцінок за правильно виконане завдання. Це завжди спрацьовує! За один урок можна отримати 4-5 «дванадцяток»!
– Що б ви хотіли, щоб пам’ятали ваші учні після закінчення початкової школи?
Хочу, щоб вони пам’ятали про підтримку, допомогу один одному. Мрію, щоб берегли і цінували дружбу.
– Від чого у вас «виростають крила» і що навпаки провокує втому і породжує небажання йти далі?
«Крила виростають» від вогників у очах дітей, коли вони піднімають руку, щоб відповісти на запитання. А ще – коли виконують всі завдання правильно, коли приносять нагороди до класу. А ось небажання йти далі виникає, коли немає підтримки, розуміння у вирішенні якихось питань.
– Ларисо Василівно, а яку книгу ви би порадили прочитати всім?
Раджу «Пів’яблука» Галини Вдовиченко – вона про те, що жити у світі без моралі не лише важко, а й украй небезпечно.