Новий навчальний рік – нові зустрічі з педагогами БАЛ. Сьогодні до себе на урок запросила Гук Лариса Володимирівна. Її 2-Б із захопленням слухає, що каже улюблена вчителька і, здається, навіть не дихає від зацікавленості! Цікаво, чим вона «зачепила» дітей? Пропонуємо з’ясувати разом.
– Ларисо Володимирівно, розкажіть нам про себе та свою родину.
Родом я із Донеччини, але більшу частину життя, звичайно ж, провела тут, у Борисполі. Взагалі географія мого життя дуже цікава: народилась у Донецькій області, навчалась у Запорізькій, чоловіка зустріла у студентському будзагоні в Тюменській області, а живу в Київській.
Батьки мешкають на українській території, але неподалік від лінії розмежування, тому про війну, на жаль, знаю не по слухах. Це дуже сумно… У відпустку люблю їздити до батьків, щоб їм допомагати, а ще – щоб побути «донечкою, Лорою, Лорочкою», як вони мене називають.
Батьки одружилися досить молодими (мамі було 18 років, а татові 21), тому росли ми з братом у добрій і сучасній сім’ї, де панувала повага один до одного. Цю модель сім’ї перенесла й на свою родину, бо мені це дуже подобається. Так само й у мене: донька, син, тепер ще й онук (щоправда, поки один, малувато, мрію ще, як мінімум, про двох). Живемо всі окремо, але підтримуючи одне одного, якщо є потреба, і не заважаючи одне одному, бо в кожного своє життя…
– Так приємно слухати Ваші розповіді про родину!.. Відчувається міцний зв’язок і любов. А захоплення у вас теж спільні?
Ну, звісно ж, цікавиться кожен чимось своїм, але, до речі, завжди знає, чим живе той чи інший член родини. Я люблю фотографувати і подорожувати, люблю свої записнички з нотатками… Раніше ще захоплювалася знайомствами із цікавими людьми, мені подобалося слухати їх. Зараз віддаю перевагу тиші, особливо в душі. Напевно, трішки втомилась…
– Ларисо Володимирівно, а як Ви стали вчителем? І навіщо?
Я з дитинства мріяла про цю професію, тому навіть сумніву не було, куди йти вчитися після школи. Щоправда, був сумнів стосовно ВУЗа. Хотілося скоріше йти працювати до дітей, тому спершу збиралась у педагогічне училище, але, дякуючи мамі, пішла в університет. Вчилася в Бердянську, поступила легко, бо закінчила школу із золотою медаллю. Чому «дякуючи мамі»? Бо вона сказала: «Знання за плечима не носити. А вища освіта – є вища освіта!»
– А що б сказала Ваша мама про те, хто такий найкращий учитель?
О, це я знаю! Ми як раз нещодавно обговорювали з нею слова Г. Сковороди: «Лише той Учитель, хто живе, як навчає». Золота цитата.
– А хто тоді найгірший учитель?
Той, хто вимагає робити все по шаблону, не показуючи своє «Я».
– Добре, поговоримо по аналогії про учнів? Найкращий, найгірший? Взагалі були такі?
Я б краще сказала, що були яскраві, котрі запам’ятовуються на все життя чи то позитивом, чи то навіть негативом (бо ми ж усі люди…), а були й такі, що трохи забуваються. Можливо, це як раз і недолік нашої школи. Коли в класі дітей за тридцять, то не завжди виходить усіх встигнути розкрити. На жаль. Бували такі тихенькі, що не заважали, нічого не хотіли, просиділи та й пішли собі далі в життя.
– Що робити, якщо у вас з’являється улюбленець серед дітей, з якими працюєте?
Я дещо категорична, тому любимчиків у мене не буває. Я можу обійняти, можу тут же й насварити, якщо є за що. Але поважаю всіх дітей і приймаю такими, які вони є, якими їх створила Матінка Природа чи Бог, якщо хочете.
– Ларисо Володимирівно, а поділіться з нами мінусами Вашої професії?
Мала зарплата. Весь час шукаю підробіток. А це, якщо вдуматись, принижує, пригнічує, втомлює.
– Розумію… Сучасна школа взагалі встигає за змінами у науці, суспільстві?
Наш БАЛ – так! Я в захваті, як працюють педагоги нашого закладу! Жалкую, що я не їх учениця, але радію, що вони вчать мого внука. Про інші школи не буду говорити, але думаю, всі стараються.
– Після робочого дня треба ж відпочивати? Як рятуєтесь після особливо важких днів? А на вихідних?
Просто лежу і бездумно дивлюся щось по телевізору. Це коли дуже втомилась. А у вихідні люблю приготувати, поприбирати, а потім або фільм цікавий, або зустріч із друзями чи рідними, або якась цікава недалека поїздка-подорож… А ще люблю трохи побути й на самоті, щось підчитати, трохи написати, ну і таке інше.
– «Щось підчитати» – цікаве формулювання. Яку книгу читаєте у даний час?
Буває, ще й не одну одночасно! Наприклад, зараз: вірші Ліни Костенко (це постійно, вона для мене як психотерапевт, в її віршах я знаходжу й теми для уроків, й підтримку для себе, а ще інколи дивлюсь на світ її очима («Цей ліс живий!.. У нього добрі очі…») і «Як будувати хату» митрополита Андрія Шептицького (намагаюсь переосмислити цю книгу, бо на днях прочитала його слова прямо на вулиці Шевченка, і вони мене вразили: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну!»).
– А яку б радили прочитати всім батькам?
Діапазон дуже великий. Але почнемо із самих себе. Разом зі своєю дитиною, починаючи з 1 по 6 клас, прочитайте «Пригоди козака Сивого» та «Нові пригоди козака Сивого» Анатолія Грищука, щоб у доступній формі розповісти дитині про ситуацію на сході України сьогодні. А ще я нещодавно була у захваті від «Спогадів старого Борисполя» Людмили Тоцької (краєзнавця, літератора, педагога). Цю книгу треба прочитати від першого по одинадцятий клас. І повчально-мудра, й історико-реалістична, й у дуже цікавому доступному жанрі написана. Її можна знайти у бібліотеці в краєзнавчому альманасі «Бориспіль».
А взагалі-то я не люблю радити, бо в кожного свої вподобання.
– Тим більше, дякуємо за поради! На завершення розкажіть, про що мріється зараз? А у масштабах року? П’яти? Всього життя?
Зразу згадалося: «Мрій обережно, мрії збуваються.» То ж не всі мрії можу викласти на загал, але… Мрію про ще не менше, аніж двох онуків, а ще… Ну, це в масштабах п’яти років. Зараз? Улітку побувати і на морі, і в санаторії Закарпаття. Ну, а всього життя… Щоб у кожного члена моєї родини було по-своєму добре, а я була за всіх спокійна.
Наша Ларисо Володимирівно!!! Ви найкращі!!! ❤Нехай щастить Вам у всьому!! А головне, будьте здоровими🙏🙏Любимо Вас, і цінуємо понад усе💕